— Прошу сперше з'ясувати саму структуру молодіжної організації Пласт та розказати про теперішню діяльність Пласту в Канаді та в Україні.
Пласт існує в різних державах, де живуть українці. Його координаційним тілом є Конференція Українських Пластових Організацій (КУПО), яка вибирає світовий провід — Головну Пластову Булаву (ГПБ), яка координує різним вишколам, таборами та дією Пласту по цілому світі. "Золота Булава" – це табір-вишкіл, який відбувається на міжкраєвому рівні для юнацтва у віці 14-16 років житті. Цього року, це вже був 25-ий такий вишкіл на терені Північної Америки. Я цим вишколом проваджу від 1988-ого року.
Після проголошення незалежности України 1991-ого року, ми почали такий вишкіл переводити на Україні. Здається, перший вишкіл "Золота Булава" відбувся на Україні вже в 1993-ому році. Туди їздили виховники з Канади і Америки, щоб впровадити його в структуру Пласту на терені незалежної України. Від 1993-ого року, там щорічно відбувається такий табір, як в Канаді. Останнього року, було рішено вислати когось із Заходу, щоб перевірити, чи після кількох років проведення міжкраєвим вимогам, бо на такі вишколи приїжджають діти з різних держав.
Для прикладу: в Канаді, цього року, вишкіл "Золота Булава" відбувся з початком липня. Учасники були пластуни з Америки (40%), два пластуни з Европи (Німеччина і Франція), та з Канади. На Україні, беруть участь діти з майже усіх областей, а також і з-поза України – з Польщі, зі Словаччини, та з інших держав, де діє Пласт, чи починає діяти.

– Коли ви говорите про вишкіл, чи це є вишкіл виховників?
Властиво "Золота Булава" є для юнацтва у віці 14-16 років. Це є підготовка дітей, які беруть активну участь у своїх куренях і гуртках. Вишкіл має за ціль вщепити їм поняття провідництва та показати їм, як це робити успішно, i також поняття праці над собою.
Дуже важливе, в тому віці, дітям це вщепити – це їм пригодиться в дальшому житті, як в Пласті, так і в громадських організаціях, чи в школі.

— Розумію, що ви наголошуєте різні провідницькі аспекти. Чого вимагається від провідників, в Пласі, в суспільстві?
Очевидно, що найважнішим є те, щоб провіндник вмов своїм прикладом провадити дітей. Є різні роди провідників і ми знаємо, що є провідники, які можуть дуже легко за собою потягнути людей силою і люди насліпо їм вірять і до певного часу йдуть за таким провідником. Опісля розчаровуються і відходять. В пласті ми стараємося витворити таких провідників, які вміють своєю працею і своїм прикладом заохотити інших, щоби за ними і з ними працьвали, не тільки в Пласті але і в буденному житті. Це тяжке завдання.
Однак, почавши з молодого віку, діти, які на таборі зустрічаються з виховниками, які їх заохочують до праці та самі з ними виконують різні зайняття, діти тоді бачать, що не лише наказом, чи під якоюсь загрозою треба виконувати різні роботи, милі, чи менше милі, приємні, чи не конче приємні. Слідкуючи за таким провідником і дивлячись на такого, який своїм прикладом вказує – діти вироблють в собі поняття, що вони б хотіли пізніше так поступати самі.

— Ви сказали, що головна мета, чому ви поїхали в Україну цього року, це щоб перевірити наскільки рівень і взагалі методи, які там застусовиються відповідають рівневі і методам на Заході, в Канаді. До яких висновків ви дійшли щодо цього?
Між іншим, коли я їхав на Україну, я не мав взагалі жодних західних думок, ні упереджень, я сподівався будь-чого. Сказавши правду, я був дуже мило вражений табором і дітьми. Діти, очевидно, це вибранці, бо зі всіх станиць стараються післати на "Золоту Булаву" найкращих. Я зустрів дітей з різних областей України – із західних та східих земель, з Харкова, Донбасу, Волині і Закарпаття, а також із Польщі. Діти зробили на мене приємне вражіння. Ну, рівень мови, очевидно, дуже добрий крім дітей з Криму, але навіть діти з Криму дуже старалися говорити по-українськи. Поза цим, атмосфера на таборі дуже подібна до атмосфери табору на північно-амерканському континенті. Очевидно, ми тут маємо проблєми з мовою, а таких проблем не було на "Золотій Булаві" в Україні. Але, скажімо, співжиття дітей в грах, чи в щоденному спілкуванні, в кухнях, в шатрах таке саме. Так, що рівень дітей, я б сказав, дуже подібний. Очевидно, там треба більше присвячити зусилля, щобу зготовити їжу, але діти до цього призвичаєні.
Наші діти тут до цього трошки інакше підходять. Саме переведення програми дуже подібне. Діти люблять слухати різні гутірки на теми самовиховання, на теми провідництва. Очевидно, структура табору "Золота Булава" є відмінна від звичайного курінного табору. На курінному таборі є більше піонірки, є різні спорти і зайняття практичного пластування. На "Золотій Булаві" цього менше. Програма дня складається з гутірок і з підготовки до різних зайнять. Але ці зайняття не є запляновані булавою, чи старшими, тобто виховниками, а є запляновані самими дітьми. Отже, діти мають обов'язок заплянувати дану теренову гру, чи дану прогульку і вони, як гурток, гурток-одиниця, таке зайняття плянують і переводять з цілим табором. Для них – це велике вдоволення, і таке вдоволення виявляється в дітах одинаково, чи тут, чи там. Власне це зробило на мене дуже пруємне враження.

— Де цей табір відбувся в Україні?
Цього року і, здається останні два роки табір "Золота Булава" відбувся біля села Ямельниця в Карпатах. Це яких 40-50 км на південний схід від Стrия, туди ми заїхали автобусами. Місце дуже гарне і приємне. Околиця дуже подібна до південного Квебеку чи східньного Онтаріо в Канаді - гориста, з ріками (ну, нема озер), але терен дуже підхожий на такий табір. Дуже приємно в горах мандрувати і бути серед природи.

— Скільки ж було дітей?
На табір цього року мало приїхали біля 60 дітей, бо це відповідне число на такого роду вишкільний табір – по 30 хлопців і дівчат. Тяжке є організувати зайняття і переводити гутірки з дітворою, якщо є більше дітей, бо сама структура вишколу не відповідає цьому. На жаль, цього року було менше, лише 44-еро, по 22-є хлопців і дівчат. Якраз тиждень перед табором ціна на бензин подвоїлася і деяким дітям стало неможливо доїхати тому, що автобуси і поїзди не їхали через брак палива. По-друге, кошти транспорту так збільшилися, що діти не мали чим заплатити собі подорожі. 16 дітей, в останню хвилину, не могли приїхати. Це дуже шкода! Якби було знання, то можна було б якось зарадити, бо ледве, чи вдруге діти матимуть нагоди скористати з такого табору. Як я вже сказав, це вишкіл для дітей між 14-16 років життя, і якщо вони вже будуть старші, на жаль, не можуть поїхати.

— Ви сказали що пластуни прибули з різних районів України. Чи була в них спільна мова?
Діти як діти, вони відразу знайдуть щось спільного. Те саме діється в Канаді, в Америці, і, я завважив, те саме в Україні. Першого дня, ми, очевидно, ділимо на гуртки так, щоб в гуртку не було дітей з самих станиць. Це робиться з розмислом. Першого дня, в гуртку, який, скажімо, складається з п'ятьох дітей юнацтва, ніхто нікого не знає, діти менше говірливі – вони щойно стараються себе пізнати. В кухні підчас підготовки їжі мало говорять, хіба, що є між ним один-два сміливіші, але, на загал, є досить тихо. Та вже з другим і третім днем, то дітиська себе вже пізнали і сприятелювалися, а що вже говорити про кінець табору – з кінцем табору вони вже приятелі, дуже часто на довгі роки, а то й на життя. Я пригадую юнаків, з якими я таборував на своїй "Золоті Булаві" 1973-ого року, з якими я до сьогодні приятелюю і стрічаюся, не тільки в Пласті.

— Ви, все ж таки, звернули увагу на тих, які прибули з Криму і згадали про певні проблеми, коли йдеться про мову.
З Криму цього року прибула одна виховниця і шестеро юнаків і юначок. Очевидно, Пласт у Криму щойно починає ставати на ноги. Там тяжко його зорганізувати, бо є різні течії, які протидіють організації Пласту. Та згодом, як люди почнуть розуміти до чого стремить Пласт, що це організація, яка старається виховати дітей на добрих громадян, на провідників, які будуть пізніше брати участь в різних сферах життя, я думаю, що буде легше і людям сприйняти, що таке Пласт.

— Відповідаючи на різні питання ви вже схарактерували, що це є Пласт, а, можливо, ви ще схочете уточнити, що це є Пласт і, взагалі, як приходить відродження Пласту в Україні?
Пласт в Україні мусить виробити свою власну "ідентичність" – самовідомість. Це є найважливішою проблемою, бо люди зле розуміють, що це таке Пласт. Довгі роки його не було, опісля він був доволі чорно накреслений, мовляв, це якась політична партія. Так, Пласт є політичний, але він має інші цілі. Люди, які перейшли через Пласт, стали старшими пластунами, чи сеніорами, тобто ті, кому вже понад 25 років, стають членами різних громадських організацій. Вони приносять зі собою уміння працювати над собою, себе покращувати, та уміння співпрацювати з другими людьми. Думаю, якщо Пласт при помочі таких вишколів, як "Школа Булавних", "Лісова Школа", чи "Золота Булава", зможе передати дітям ці вмілості, тоді ми сповнили своє завдання.

— Ви згадали інші вишкільні табори. Може ви кількома словами скажете про те?
"Золота Булава" є для юнацтва у віці 14-16 років. В структурі Пласту треба продовжувати почате. Отже, для молоді, віком 18-20 років, встановлені вишкільні табори:
"Лісова Школа" для хлопців і "Школа Булавних" для дівчат. Ці вишколи проводяться в таборовній структурі, в природі, щоб дати змогу більшій групі людей навчитися співпрацювати, вміти себе пізнати, вміти стрічати цілком чужих людей і між ними вробити авторитет, виробити відвагу, там вміти їх попровадити, так само, як і вміти послухати іншого, який буде провадити, бо є дуже легко наказувати, але дуже тяжко попровадити когось, а ще тяжче послухати іншого, який нас буде провадити.
Є ще окремі вишколи для новацьких і юнацьких виховників, щоб підготовити їх до праці з дітворою і юнацтвом впродовж року.

— Звершуючи нашу розмову, ви згадали раніше, що від довгих років в Україні, а взагалі вперше, відколи Пласт відродився. Може ви поділитися своїми вражіннями від зустрічі з Україною в загальному.
Для мене було велике здивування, бо я вперше за вільної України приїхав в Україну і порівнуючи з тим, що я бачив у 1975-ому році, то є великий поступ. Є великі зміни навіть щодо таких простих речей, як відновлення будинків чи будова доріг. Однак, щодо людей, то є досить велика апатія через те, що люди не бачать для себе майбутнього. Я думаю, що це виявилося і на таборі, не так з дітворою, бо діти в тому віці над таким не застановляються, але в розмові з виховниками, а виховники були більш-менш у віці від 20 до 35 років, я зауважив, що вони дуже чорно дивляться на своє майбутнє. Вони покінчили школи, або їх кінчають, але не бачать можливости пацювати за своїм фахом. Я думаю, що над цим треба справді застановитися, бо молодь в тім віці, якщо тільки чекає на вихід із ситуації виїздом поза державу, то це не є добре.

— До речі, в Канаді, ми також маємо подібну проблему, не так з молоддю, як з професійними людьми, так званий "brain drain" – " відплив мозків", тобто втеча професіоналів з країни, звичайно до наших сусідів в Сполучених Штатах. Ну, а як же можна цьому зарадити? В цьому випадку, в Україні?
Ситуація досить подібна. У Канаді через податкову систему дуже багато людей виїжджає, тому що оподаткування в Америці є значно нижче. Я думаю, дещо подіобна ситуація в Україні через те, що податкова система стягає дуже багато з людей, які відкривають підприємства і хочуть працювати для себе. Поки ця справа не наладнається, молодь, яка має якийсь ентузіязм, постепенно розчаровується. Треба переконати цю молодь, що їм корисно закотити рукави і братися до праці.