Народилася на хуторі біля села Зорокова на Житомирщині. З розповіді батька Михайла Степаненка, який 11-річним хлопцем залишився круглим сиротою, довідалася про страшну долю діда і баби. Дід був послом в леґіслятурі Київської губернії і досить багатою людиною, мав плантації хмелю, сушарку-фабрику і продавав хміль по цілій Європі. У селі Зорокові побудував школу, яка стоїть до сьогоднішнього дня. Він не хотів підпорядкуватися комуністичному режимові і його застрілили в спину, коли він вертався додому, а бабу так били шомполами, що вона до 5-ох днів також померла. Мого батька переслідували ціле його життя в Рад. Україні і це мало вплив на формування світогляду моїх батьків і також мене.

Тому то, коли була нагода переїхати в Західну Україну в 1939 році, бо моя мама була галичанка, батько вхопився за неї. Жили спочатку в містечку Стрілках, де батько мав працю, а з приходом німців переїхали до Старого Самбора. Ходила до школи і належала до забороненого Пласту, який тоді існував під назвою Виховні спільноти української молоді.

В 1944-ому році, коли була небезпека попасти знов під більшовиків, мої батьки з п'ятьма дітьми на возі, разом з тисячами інших втікачів, почали свою мандрівку на захід, в Карпати, Мадярщину, Чехословаччину, Австрію, далі в Німеччину до Берліну, а потім до Гамбургу, де дочекались кінця війни. Після війни були 4 роки в таборі Гайденав на Бритійській зоні. Там ходила до гімназії, в Пласті була гуртковою "Вірлиць" та курінною 82-го куреня юначок ім. княгині Ольги. Брала участь у, тепер вже історичній, ЮМПЗ – Свято Весни в Міттенвальді в 1947 році, на американській зоні, куди треба було їхати поїздом два дні стоячи, бо не було місця. З того часу маю прекрасні спогади, особливо ватра Свята Весни де брало участь понад дві тисячі юнацтва.

До Оттави приїхала в жовтні 1948 року і тут залишилася до тепер. Тут закінчила середню освіту, вступила до університету і вчилася у вільний від праці час. В 1967 році оборонила маґістерську тезу про Івана Багряного, а в 1982 році оборонила тезу "Поетична особистість Євгена Маланюка". Обидві тези вийшли друком – про Івана Багряного в Серії видань Української Вільної Академії Наук в 1968 році в Торонті, а книжка "Ярий крик і біль тужавий" про Євгена Маланюка вийшла в серії літератури Наукового Товариства ім. Шевченка у видавництві "Либідь" в Києві.

З дуже малими перервами є в Пласті ціле своє життя. В Оттаві належала до гуртка "Спартанки" в 1949-53 р. та до ластової групи під проводом пл. сен. Василя Кунди до 1954 року. З відновленням пл. групи в 1959 році належала до тих, що організували пластові вечори, а з 1965 року була виховницею гуртка "Калина", кошовою юначок від 1966 до 1971, зв'язковою від 1971-1985 року і станичною, від 1972 до 1985 (13 років). Від 1985 до 1987 року була Керівником виховної дії КПС Канади, а у 1987-1991 роках Головою Крайової Пластової Ради Канади.

Вишколи:

• Однотижневий вишкіл юнацьких провідників 1947 року в Батгорні, Німеччина.
• 11-ий ступінь Кадри юнацьких виховників 1967 року в Торонті.
• Ступінь Зв'язкової 1972 на Пластовій Січі.
• Член Скобиного Круга від 1975 року.
• пл. сен. керівництва від 1988 року
• член 1-го Куреня УПС ім. О. і С. Тисовських, була курінною від 1993-го до 1997-го року.
• отримала відзнаку Св. Юрія в сріблі в 1986 році.

Зустрічі, в яких була у проводі:

• Міжкрайова Пластова Зустріч в 100-ліття Канади і 55-ліття Пласту на пластовій оселі "Батурин" біля Монтреалю в 1967 році. Була заступником комендантки табору юначок і співредактором одноднівки "Сонце крізь дощ".
• Крайова Пластова Зустріч "Шляхами піонерів" у 100-ліття Манітоби в 1970 році. Була писарем табору юначок й інструктором про перших поселенців-українців у мандрівних таборах по Манітобі.
• Ювілейна Міжкрайова Пластова Зустріч в 60-ліття Пласту на Вовчій Тропі в Іст Четем в 1972 році. Була заступницею коменданта табору юначок.
• На КУПО в 1984 році представляла справу мішаних куренів, проект правильника яких опрацював пл. сен. Володимир Пясецький. Цей проект був прийнятий і Начальний Пластун Юрій Старосольський особистою присутністю на пластовому апелі в Оттаві затвердив 101-ий Мішаний Курінь ім. Володимира Івасюка.
• Ювілейна Міжкрайова Пластова Зустріч в серпні 1987 року в Онтаріо. Як голова КП Ради відвідувала табори, була редактором програмки та мовним коректором книги-альбому, виданого після зустрічі.

Праця в освіті.

• Курси українознавства – викладач і директор, 1969-1984 рр.
• Викладач на відділі славістики Оттавського університету, 1975-1982 рр.

Цікаве з праці в громаді:

• У 1975 році, коли я була головою відділу КУК в Оттаві, відбулася широко розголошена голодівка, у якій брали участь Андрій Бендера, Микола Бідняк, Микола Липецький, Андрій Семотюк, Лада Гірна та інші, перед Совєтською амбасадою в Оттаві в обороні політичних в'язнів Івана Дзюби та Івана Світличного. Голодівка тривала аж 16 днів і ми підтримували їх на дусі.
• В 1988 році, на доручення Централі КУК, комітет у складі Олени Глібович, Віри Боцюрків, Лесі Гірняк і Юлі Войчишин, підготовав і перевів величаве 2-денне відзначення Тисячоліття Хрещення України. Серед заходів святкування відбулись відкриття в Ротонді Парламенту, концерт в опері та маніфестація на Парламентській гірці – з увезенням репліки Св. Софії, участю духовенства, молоді та виконанням цікавого монтажу в присутності багатьох різних достойників.
• Останнє десятиліття позначилося величезним духовим підйомом в зв'язку з проголошенням незалежної України. Я була однією з основоположників Товариства Прихильників Руху (тепер Канадське Товариство Приятелів України) і працюю в цій організації і до сьогодні.

  Я вже була вісім раз в Україні і підчас однієї з таких поїздок дістала від тети фотографію мами й тата з 50-тих років. Це для мене й родини дуже цінне, бо під час війни батько знищив усі наші фотографії і документи через те, що в Німеччині за батьком шукали більшовики, щоб вивезти до Союзу. На щастя, їм це не вдалося!