Велику допомогу в організуванні станиці давав гурток Пласт-Прияту, більшість членів якого були давніше прибулі громадяни. Станичний, сен. Харак, писав: "До Торонта прибувало дедалі більше пластової молоді, яка зголошувалася до станиці. З уваги на важкі початкові життєві умовини, фізичну працю сеніорів і старшої пластової молоді, важко було знаходити впорядників і виховників новацтва. Не було місця, де б можна відбувати прогулянки та інші пластові імпрези ... Важко було теж наладнати зв'язок з Головною Пластовою Старшиною, дістати ясні і докладні напрямні для нашої дії на новому місці поселення, або будь-які виховні матеріяли. Управа Українського Народного Дому старалася допомогти нам у нашій праці але приміщення призначене на домівку ставало для нас затісне... У третьому році існування станиці стало ясно, що без власної домівки пластова праця стане незабаром неможливою. Збірка фондів не принесла сподіваних успіхів. Новоприбулі громадяни були в той час фінансово незабезпечені і тому їх пожертви були невеличкі. Громадяни з-поміж давньої еміграції не вірили в потребу ще одного українського дому в Торонті ... Довелося задовольнитись невеличким домом, який закуплено 1951 року. Це був перший в історії Пласту власний дім. Від 1951 року пластова праця проходила зовсім нормально і почала краще розгортатися."